Шлях сім’ї починається з моменту, коли близька людина йде на службу, і триває після її повернення в цивільне життя. Ви можете найбільше потребувати підтримки під час служби через емоційну напругу, невизначеність, зміни у ролях і повсякденних обов’язках. Держава має розуміти цей досвід і вибудовувати системи підтримки й визнання.

1. Служба впливає і на сім'ї. Підтримка може починатися ще тоді, коли шлях лише починається
З моменту, коли ваша близька людина ухвалює рішення служити, ваше життя починає змінюватися. Тому політика має визнавати, що служба однієї людини впливає на всіх у родині: змінює побут, ролі, психологічний стан, плани і можливості. Досвід близьких — це не допоміжний компонент служби, а самостійний життєвий шлях, який потребує поваги та видимості.

2. Чітка й зрозуміла інформація під час служби та звільнення
Під час звільнення близької людини ви перебуваєте в режимі очікування, можете допомагати збирати документи і проходити процедури, готуватися до змін — емоційно, фізично, фінансово. У цей період важливо, аби держава надавала вам чіткі та зрозумілі алгоритми, доступну інформацію про кожен крок і можливу підтримку.

3. Допомога у відновленні стосунків, ролей та внутрішніх ресурсів
Після повернення шлях не закінчується — навпаки, починається новий етап, який може тривати рік і більше. Ви можете проживати накопичену втому, напругу, переглядати ролі у сім’ї, наново вибудовувати емоційний контакт. У цей час важливо мати доступ до психологічної підтримки, сімейного консультування та необхідних медичних послуг. Водночас у цей період ви вже можете не потребувати окремої цільової політики, а користуватися наявними механізмами підтримки ветерана/ки та загальними державними сервісами. Тому ажливо, щоб системи охорони здоров’я, освіти, соціального захисту й місцеві служби враховували ваш шлях на надавали послуги з повагою та розумінням.

Якщо ваша близька людина має інвалідність внаслідок служби, ви можете брати на себе безліч функцій — координувати лікування, оформлювати документи, піклуватися про побут, організовувати логістику, підтримувати зв’язок з різними установами. Водночас тривалий догляд, щоденні рішення та відповідальність можуть впливати на фізичний і емоційний стан усіх членів родини. Тому державна політика має визнавати й ураховувати ваші потреби так само, як і потреби воїнів і воїнок.

1. Визнання доглядової праці як важливої та значущої
Догляд за ветераном або ветеранкою з інвалідністю в лікарні, у період реабілітації або вдома під час відновлення — часто стає великою й відповідальною частиною вашого життя. Важливо, щоб держава визнавала цю працю, ставилася до неї як до соціально значущої та надавала відповідні державні гарантії, наприклад, фінансову підтримку, зарахування трудового стажу, гнучкий графік роботи чи навчання. Ваш внесок має бути видимим, цінним і захищеним.

2. Регулярна й передбачувана підтримка, на яку можна покластися
Догляд і супровід потребують стабільності. Вам важливо мати доступні та зрозумілі форми допомоги: наприклад, із транспортом до медичних установ, психосоціальну підтримку чи юридичний супровід під час оформлення документів. Підтримка має бути не випадковою, а послідовною — такою, що справді полегшує щоденне життя.

3. Злагоджена робота всіх установ, з якими ви стикаєтеся

Лікування, реабілітація, соціальні послуги — це часто багато процесів і багато інституцій. Важливо, щоб вони працювали узгоджено, без суперечливих вимог чи повторного збору тих самих документів. Коли система діє злагоджено, це зменшує навантаження на родину і дає змогу зосередитися на найважливішому — здоров’ї та відновленні близької людини та власному ресурсі.

Якщо ваша близька людина зникла безвісти, ви проживаєте надскладний досвід. Від моменту втрати зв’язку до встановлення долі людини сім’ї часто переживають складні емоційні стани, водночас одразу після звістки змушені розбиратися з юридичними процедурами, взаємодіяти з різними установами та самостійно шукати інформацію.
Ефективна система підтримки має враховувати ваш шлях на усіх етапах: сповіщення, оформлення статусу, пошуку інформації та життя в умовах невідомості. А також — надавати доступ до необхідних гарантій, зменшуючи бюрократичне навантаження та пропонуючи зрозумілий порядок дій.

1. Визнання та видимість досвіду
Коли ваша близька людина зникла безвісти, ви можете проживати складний досвід: відсутність підтвердженої інформації, складність прийняття рішень, юридичні обмеження та довготривале очікування. Тому політика має бачити та визнавати вас окремим суб'єктом нарівні із іншими групами. Визнання має бути і моральним, і інституційним. Підтримка має здійснюватися з повагою до приватності та гідності і не перекладати на родину функції держави. 

2. Безперервність, довготривалість та комплексність
Важливо, щоб допомога надавалася на всіх етапах: від моменту сповіщення про зникнення, у процесі оформлення статусу, під час тривалого очікування та до моменту встановлення нової інформації чи зміни статусу. Підтримка не має бути разовою або ситуативною. Вона також має бути багатовимірною, оскільки ваші потреби стосуються не лише пошуку інформації про рідну людину, а й інших сфер життя, наприклад, здоров’я, житла, фінансової стабільності, роботи. 

3. Координація та супровід
Під час зникнення безвісти рідної людини ви можете самостійно взаємодіяти з багатьма установами, аби знайти хоч якусь інформацію про близьку людину. Важливо, аби ви не залишалися сам на сам у цьому процесі. Держава має створити зрозумілий маршрут підтримки, а також визначити єдиний орган або механізм супроводу сімей зниклих безвісти воїнів і воїнок, який проводив би їх через усі етапи. 

Шлях родин військовополонених і звільнених з полону часто супроводжується невідомістю, відсутністю чітких алгоритмів та необхідністю самостійно шукати інформацію й взаємодіяти з багатьма установами. Ви можете тривалий час не мати підтвердженого статусу, доступу до підтримки чи оперативних даних про близьку людину, а після її повернення — стикатися з викликами реабілітації та змінами у повсякденному житті. Важливо, аби ви не залишалися сам на сам з координацією процесів, а державна політика гарантувала вам узгоджену, зрозумілу та доступну підтримку.

1. Визнання вашого досвіду та потреб
Ваш шлях — це не лише очікування й тривога, а й щоденна відповідальність, боротьба за близьку людину, ухвалення рішень і турбота про життя родини в умовах невизначеності. Важливо, аби політика бачила вас окремим суб’єктом із власними потребами і шляхом. Держаа має визнавати специфіку вашого досвіду та забезпечувати безперервну і комплексну підтримку та систему рішень, що впливатиме на добробут і стійкість родини на всіх етапах: з моменту полону до повернення і відновлення.

2. Підтримка під час полону як періоду найбільшого навантаження

Коли ваша рідна людина у полоні, часто саме ви берете на себе ключові функції: зв’язок із державними установами та міжнародними організаціями, юридичні питання, організацію побуту, фінансову стабільність і представництво інтересів воїна чи воїнки. Це не пасивне очікування, а складна й виснажлива фаза боротьби. Тому важливо, аби ви мали своєчасну, доступну й передбачувану підтримку під час усього періоду полону.

3. Зрозуміла координація між установами
Система підтримки має бути чітко організованою. Важливо, щоб не ви шукали інформацію між різними органами, а держава забезпечила узгоджений механізм супроводу на всіх етапах.

4. Час для відновлення після звільнення
Після повернення близької людини важливо, щоб у вас був час і можливість спокійно підтримати її у відновленні, відновитися самостійно, та адаптуватися до нових умов. Тому вам мають бути доступні гнучкі умови роботи та інші форми допомоги, щоб ви могли зосередитися на адаптації без ризику втратити дохід чи робоче місце.

Шлях родин загиблих воїнів і воїнок об'єднує надскладний досвід, у якму емоційне переживання втрати близької людини переплітається з необхідністю здійснювати конкретні юридичні та організаційні дії. Цей шлях — один із найгостріших і найвразливіших, адже поєднує глибоку особисту травму з тривалим адміністративним і соціальним навантаженням.  Тому важливо, аби інструменти державної підтримки гарантували для вас гідність, стабільність і підтримку добробуту. 

1. Комплексне визнання досвіду і потреб
Досвід родин загиблих — це не лише втрата, а й відповідальність, памʼять, гідність, продовження життя у новій реальності. Держава має визнавати, що родини загиблих є не лише носіями памʼяті, а й повноцінними суб’єктами політики, що мають свої потреби в усіх сферах добробуту: здоров’ї, освіті, житлі, праці, вшануванні.  

2. Визнання змін, які відбулися у вашому житті
Після загибелі близької людини вам може знадобитися час і ресурси, щоб перебудувати повсякденне життя. Політика має враховувати, що ці зміни охоплюють особисті, соціальні та матеріальні аспекти. Адаптація — це не повернення до «звичайного життя», а побудова нового: у складних умовах, з новими викликами та запитом на гідну довготривалу підтримку. Цей шлях має стати основою для переосмислення ролі держави: її функція полягає не лише в одноразовій допомозі чи організації поховання, а й у створенні довготривалої системи підтримки, яка визнає цінність та важливість втрати сім’ї і її внесок у спільну боротьбу з агресором. 

3. Зрозуміла інформація про ваші права та можливості
Багато родин стикаються з тим, що не мають повної або доступної інформації про належні гарантії та допомогу. Підтримка має гарантувати чітке інформування й супровід у взаємодії з державними установами.

4. Довгострокова та узгоджена допомога
Ви маєте отримувати не лише одноразові виплати чи реагування на окремі запити, а й послідовну, довготривалу підтримку — юридичну, соціальну, психологічну, освітню. Політика має допомагати вам як зараз, так і в майбутньому.